П`ятниця, 18-10-2019, 18:24
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Вересень » 14 » Айстра Тетяна, вірш. 14.09.2011 р.
12:33
Айстра Тетяна, вірш. 14.09.2011 р.
Тетяна Айстра, вірш. 14.09.2011 р.
 
ДИВОСИЛ
 
Чуєш, сину, в цьому місці не коси!
Хай залишиться - тут зілля дивосил.
Я тобі про нього дещо розповім
Із тих згадок, що в душі моїй живі.
 
... Жив-був добрий чоловік у давнину,
Та одного дня ворожки не минув.
За минуле відгадала йому все,
А майбутнє... знову лихо принесе...
 
Був у того чоловіка син Василь –
Послухняний, дивовижної краси.
Смерть в майбутньому і батька не мине,
Лиш рукою він до сина доторкне...
 
Зажурився від пророцтва чоловік,
Бо він сину присвятив себе навік.
А дружина розпрощалася з життям,
Коли син ще був малесеньким дитям...
 
Скільки радили йому дівчат, жінок,
Та узяв він своє серце на замок.
До Ганнусі на могилку сина вів –
Сповідався їй у всьому, мов живій.
 
Вкрала смерть Ганнусю в нього назавжди.
Як тепер уникнуть другої біди?
Як йому тепер з таким пророцтвом жить!
На могилі просить милу: "Підкажи!"
 
Вітер шив дощем траву, немов канву.
І почулося йому, мов наяву:
"Ти із сином розлучись, - шепоче гай, -
І лиш здалеку йому допомагай..."
 
Стрепенувся і прокинувся в сльозах.
Мов свіча, палила дерево гроза!
Гуркотіли, клекотіли небеса!
Закололо в серці: "Це ж Василько сам!"
 
Він за серцем біг додому без доріг,
І хлестала кожна гілка, мов батіг.
А Василько на колінах у сльозах:
Він молився, щоб не гнівалась гроза.
 
Щоб татуся відпустив сердитий ліс,
І щоб татко до грудей його притис...
В батька серце ледь не вискочить з грудей
Та вернувся, попросив чужих людей,
 
Щоб поклали спати злякане дитя,
Що віднині буде жити сиротям!
Бо не сміє батько сина пригорнуть,
Щоб дочасно не лягати у труну...
 
Другу доброму він сина відіслав
І, скатований тривогами, заслаб.
Думав вже, що до Ганнусі відійде,
Та одужав, не настав ще чорний день!
 
Постарів, і борода уже росла.
Жив самотньо. Все гостинці сину слав.
Чекав вісників, мов дорогих гостей.
Все питав: „Як син там? Як живе – росте?”
 
Син підріс. Його забрали на війну.
Батько взнав і потонув у сивину,
Ніби в мареві було його буття.
Він молив у Бога сину вороття.
 
Син весь зранений вернув. Мов мак горів.
Батько взнав - послав найкращих лікарів.
Та примчав з чужини втомлений гонець
І сказав, що син вже, певно, не жилець...
 
Батько мчав до сина на семи вітрах.
Не за себе, а за сина мучив страх.
Син живий! Тихенько пити попросив,
Коли батько в хату вбіг, заголосив.
 
Про ворожку він забув і про громи
І сльозами сину рани він обмив.
Диво сталось у присутніх на очах:
Зникли рани. Син одужувать почав.
 
Сивий батько руки сину цілував
І шептав забуті лагідні слова.
Він до сонця сина вивів на поріг
І щасливий опустився на моріг.
 
Щось шептали ніжно батькові вуста,
На очах у всіх він дивосилом став.
Всю любов своєї доброї душі
Батько людям в дивосилі залишив.
 
Хай завжди в господі буде дивосил
Оберегом на усі гіркі часи!
А в душі чутливій мого читача
Хай любові не загаситься свіча!
Переглядів: 351 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz