Неділя, 20-10-2019, 18:05
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Липень » 13 » Айстра Тетяна, вірш. 13.07.2011 р.
11:37
Айстра Тетяна, вірш. 13.07.2011 р.
Тетяна Айстра, вірш. 13.07.2011 р.
 
ЯЗВИНИ
 
Язвини - місце скраєчку села.
Там, за легендою, Язва жила.
Так прозивали злу мачуху люди –
Слава недобра котилась повсюди.
 
Там, ще до Язви, був райський куток.
Давня легенда - в минуле місток.
Там було озеро гарне і чисте,
Срібна калина з яскравим намистом.
 
Верби по пояс брели у воді –
Ніби русалки стрункі, молоді,
Мало те озеро назву Безодні,
Хвилі і в спеку були прохолодні.
 
Там, де ще й зараз ота крутизна,
Дівчина Сана жила, як весна.
Дівчина часто спускалась по воду.
Вітер стихав, милувався на вроду.
 
Сану жаліли всі люди в селі –
Ненька її спочивала в землі.
Мачуху батько привів через літо –
Сам літ за п'ять попрощався зі світом.
 
Друга дружина - з чужого села.
Падчерку гризла, як фурія зла.
Звалася жінка по-справжньому Векла.
Люди казали - це Язва із пекла.
 
Доки жив батько, було півбіди:
Донька росла, як горох молодий.
Мачуха вдарить, як батько не бачить,
Ще й накричить, коли дівчина плаче.
 
В бурю на батька жбурнуло сосну,
З язвою доньку залишив одну.
Стало ще важче тепер сиротині,
Билась, як мушка, в густій павутині.
 
Вже коли Сана велика зросла,
Мачуха в хату слугу привела,
Так посміхалась йому, туркотіла,
Бо на собі оженити хотіла.
 
Бачиш, Степанцю, я ще молода,
А удовиці без мужа - біда.
Маю я статки, врожаї у полі,
Не вистачає лиш доброї долі.
 
Падчерку видам - зостанусь сама.
Хата без мужа - це пустка німа.
Що мені з того, що повная скриня.
Що без господаря за господиня?
 
Посмішка Язві заклеїла рот.
Вже при Степанові й Сані добро:
Мачуха в будень вдягалась, як панна –
Так воювала за серце Степана.
 
Мовчки вислухував Язву Степан.
Посмішка в нього мовчазна, скупа.
Тільки на падчерку хлопець погляне –
Серце то б'ється, то квіткою в'яне.
 
Якось хазяйки, діждавсь, не було,
Щось там нагальне - помчала в село.
Сані зізнавсь: її очі - озерця
Заполонили давно його серце.
 
Це через неї він в домі слуга.
Сана йому, як ніхто, дорога.
Знав, що її не пускали нікуди –
Язвину "добрість" знали всі люди.
 
Він пригадав, як спекотного дня
Вів до Безодні поїти коня.
Там задивився на вроду дівочу,
Став сам не свій, ну немов хто наврочив.
 
Потім дізнався, що син ковалів
Сану віддати просив без землі.
Язва її обіцяла старому
(Жив непогано з самого парому).
 
Сану посватати думав Степан,
Та проти нього став його план.
Він не хотів, він у тому не винен,
Що він поцілив у серце вдовине.
 
Як їй сказати, що він - не бідняк,
А у заможних батьків - єдинак?
Сана порадила ще почекати.
Аж тут і Язва примчала до хати.
 
Личко у Сани горіло, як мак.
Язву смикнуло: "Ой щось тут не так!
Я ж їх залишила тільки на хвильку".
Серце кольнула ревнощів шпилька.
 
Чорна підозра росла з кожним днем,
В мачухи серце палало вогнем.
Щоб до Степана прокласти дорогу,
Зважилась Язва вбити небогу.
 
Не зупинилася мачуха зла;
Зілля отруйне у дім принесла,
Тим напоїла, що наварила –
Падчерці очі блакитні закрила.
 
З горя Степан все на світі забув,
Людям сказав про любов і журбу.
Він не давав свою милу ховати,
Не дозволяв, щоб виносили з хати.
 
Вразила Язва всіх темних людей,
Бо голосили і ніч, і день:
"Доню, без тебе сонце не світить!
Нащо лишила мене одну в світі?"
 
Сльози лила, ніби той крокодил,
Їй не повірив Степан лиш один.
Не за дочкою Язва кричала;
Бо про Степана мрію втрачала.
 
Бачив: хазяйка плеснула за тин
Вариво темне - і котик затих
(Той, що до того грався під плотом).
Санина смерть, ясно, Язви робота.
 
Падали грудки землі на труну.
Думку про помсту леліяв одну.
"Як довести душогубки провину?"
Кидали в душу бездушную глину...
 
Хмарою в хату вертався Степан,
Та до ноги йому котик припав.
- Так ти ожив? То ти спав?
Боже милий! Хлопець з лопатою мчить до могили.
 
Там коваленко хреста обійма,
Тиша навколо глуха і німа
Що ти надумав? - питає Степана.
В серці моєму теж свіжа рана.
 
Промінь надії збудили слова.
Запрацювали суперники два.
Землю по черзі рили, згортали,
Вічко відкрили - Сана не встала.
 
Руки Степан розтирати почав,
А коваленко молився й мовчав.
Сталося диво в розритій могилі –
Очі відкрилися злякані, милі:
 
- Де я, Степанчику? Зимно мені!
Хлопці обидва - немов у вогні.
Вийняли дівчину швидко із ями,
Щоб не злякалась, прийшовши до тями.
 
Сана хотіла ступати сама;
Та не вдалося, бо сили нема.
Мама давали напитися вдома
Зілля від слабості і від утоми.
 
Мамою мачуху не називай!
Сано, ти дивом лиш зараз жива!
Язва хотіла тебе загубити.
Цю душогубку варто прибити!
 
- Що ви? Не треба. Розсудить нас Бог!
Сані іти помагали удвох,
Теплим поїли в хаті сусідній,
Люди чужі їй раділи, як рідні.
 
Мачуха взнала, що Сана жива,
Втратила мову щось днів на два.
Потім оклигала від переляку.
Люди минали її, як відьмаку.
 
Сана одужала. Заміж пішла
І зі Степаном щасливо жила.
Зникли в Безодні джерела навіки:
Озеро стало мілким, невеликим.
 
Кажуть, що поки зла жінка жила,
В Язвинах квітка ніде не цвіла,
Птиці минали завжди її поле,
Не дарували їй співів ніколи.
 
Давня легенда - в минуле місток.
Пусткою став колись райський куток:
Озеро зникло - бо зникли джерела,
Язва в печі попалила дерева.
 
Язвини - місце скраєчку села.
Мачуха Язва колись там жила,
Слава недобра котилась повсюди.
Давню легенду пригадують люди.
Переглядів: 519 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Липень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz