Тетяна Айстра, вірш. 13.04.2011 р.
ЛЕГЕНДА ПРО ЖОВТИЙ ТЮЛЬПАН
Мовить легенда: давно це було.
Щастя у жовтім тюльпані жило.
У нерозкритім бутоні єдинім.
Може, було це у нас на Волині?
Заборонялось чіпати тюльпан.
Знав про цю квітку і злидар, і пан.
Їхали, йшли до тюльпана по полю.
Кожен просив посміхнутися долю.
Був тут злидар і пихатий багач.
Слухав тюльпан і прохання, і плач.
Чув заклинання, крики, погрози.
Корінь живили випиті сльози.
Бачив він красенів, бачив калік,
Тих, хто із горем вже збувся і звик,
Бачив він юних і з бородою,
Тих, хто не раз зустрічався з бідою.
Хитрощі марні, сила сліпа -
Не відкривався впертий тюльпан.
Товпи людей прибували, мов хвилі,
Але були перед щастям безсилі.
З дітками йшла якось раз удова,
Аж туманіла з біди голова.
І не збиралась бутон відкривати,
Не сподівалася щастя вже мати.
Тільки б поглянути раз у житті
На пелюстки чарівні золоті,
Що стережуть те небачене щастя.
Може, зробити й цього їй не вдасться?
З трепетом жінка до щастя брела,
Доньку незрячу за руку вела.
Син, ніби щиглик, вистрибує поряд –
Діти малі не осмислюють горя.
Раптом синочок побачив тюльпан,
Вирвавсь, спіткнувсь і на квітку упав!
Жінка злякалася, аж обімліла,
З криком упала вона на коліна.
- Квітко, пробач і повір - це мій гріх!
Можеш карати мене, а не їх!
В серці тривога нависла, мов камінь.
Жовтий бутон мерехтить пелюстками.
Сплеснуло раптом в долоньки хлоп'я,
Поцілувало прекрасне квіття.
- Мамо! Настуся! Квіточка - чача.
Нозі - ма куки. Ванко не плаче.
Тихо розкрився чудесний бутон.
Очі протерла, вщипнулась - не сон.
Донька Настуся з радощів плаче:
- Мамо, Іванку! Квіточку бачу!
Їх ощасливив відлюдько-тюльпан.
Донька здорова! Уже не сліпа!
В матері сльози - немовби потоки.
Навіть всміхнувся тюльпан жовтобокий.
Мовить легенда: колись так було.
Щастя людське у тюльпані жило.
Дітям відкрився бутон яснолиций.
Щастя з'явилося з квітки, мов птиця.
Щастя відвідує кожного з нас,
Але не всі пам'ятають цей час.
В того - весною у маминій казці,
В того - під зиму, в онуковій ласці.
В того - надовго, а в того - на мить.
Потім лиш спогадом в серці щемить.
Щастя нерідко з'являється в муках
Тому - у дітях, а тому - в онуках.
Щастя - залишити слід на землі,
З ближнім ділити і радість, і хліб,
Світло в тунелі - тому, хто блукає,
Промінь надії - тому, хто шукає.
Чуєш, що стукає в серце біда, -
Давню легенду про щастя згадай,
З вірою в серці звернися до Бога,
Щоб у пітьмі не скінчилась дорога!
***
Легенди - це заховані джерела,
Загублені в життєвій суєті,
Їх серце зберігало довго й ревно,
Неначе найсвятіше у житті.
Я думаю, якби не наші діти,
Напевно б, я до них не повела
І не відкрила б я усьому світу,
Що є в них стільки світла і тепла.
Що є в них стільки радості й любові,
Заховані надії на добро.
Прийшла пора. Душа напоготові
Відкрити те, що виплекав народ.
Напийтеся з легенд добра і світла,
Черпніть любові пригорщу собі.
Нехай любов надією розквітне
І вигоїть в душі тривогу й біль.
| 
