Тетяна Айстра, вірш. 12.10.2011 р.
ЧОРНОБРИВЦІ
Розповім вам цікаве щось нині.
Може, ви вже і чули про це?
Дуже-дуже давно на Волині
Близько лісу горнулось сільце.
У селі цім в хатині маленькій
Із дітьми проживала вдова.
Діти - радість, надія для неньки,
Про коханого згадка жива.
У Іванка й молодшого Гриця
Чорні брови і білі чуби.
Звав їх батько: "Мої чорнобривці".
Він синів і їх маму любив.
Того дня, як заснув міцно тато,
Чорнобривці будили його.
- Ой, синочки мої, сиротята! -
Мамин крик розлягався кругом.
Не послухав тоді тато й маму –
Спав на лавці багато годин.
Опустили його потім в яму,
Щоб ніхто його вік не будив.
Тепер мама із дітьми не грає,
Не співа Чорнобривцям пісень,
У запаску сльозини збирає,
На могилу до тата несе.
Раз хлоп'ята побігли до тата
І благали вернутись до них:
Вже не будуть вони пустувати...
А від мами втекти - це вже гріх.
Аж тут мама із лісу виходить
Без хустини, в сорочці до п'ят.
- Йдіть за мною. Вже плакати годі! -
Погукала вона до хлоп'ят.
Чорнобривці побігли слухняно,
Щоб матуся не ганила їх.
То русалка була, а не мама.
Завела їх у ліс. Потім - сміх.
- Вже не будете більше тікати
На могилу чи ще там кудись!
Не знайде тут ніколи вас мати:
Мов стіна - навкруги темний ліс.
...А вдова вже оббігла сусідів.
Вже і в лісі шукали гуртом.
- Певно, я - найнещасніша в світі,
І мені не поможе ніхто!
Взяла з хати малий образочок,
Покотились сльозинки рясні.
Раптом скрикнула, витерла очі:
Дивне зілля горнулось до ніг.
- Може, це і не зілля, а діти -
Чорнобривці мої дорогі?
Знову бризнули сльози на квіти,
Ніби вийшла ріка з берегів.
Удовиця Пречисту просила,
Щоб дітей від біди берегла.
Хустка впала. Всі зойкнули: "Сива!!"
Це туманом печаль розцвіла.
До квіток доторкнулась вустами,
Шепотіла молитви слова.
Лиш на Бога - надія остання.
Поки вірить - до тих пір жива.
Знову діток побігла шукати.
Чорнобривці, як віхи, цвітуть.
Догадалась згорьована мати:
Мати Божа показує путь.
...Осідлала русалка гілляку.
Ніби град сипле регіт гучний.
Аж тремтіли хлоп'ята від ляку –
Зрозуміли помилку вони.
Раптом сяйво і музика тиха –
І дітей оточив дивоцвіт.
Захистив він маленьких від лиха.
А русалка втекла десь у світ.
Потім радості світлої спалах –
Відшукала вдовиця дітей.
До синів, ніби чайка, припала,
Пригортала малих до грудей.
Пощастило Івану і Грицю –
До матусі вернулись малі.
З того часу цвітуть чорнобривці
По Вкраїні у місті й селі.
Чорнобривці цвітуть талісманом –
Квіти щастя із маминих рук.
Хай завжди повертають до мами
Її діти з далеких розлук!
|