Світлана Жура, вірші. 19.01.2011 р.
***
Стояла жінка у вікні
...і плакала
А, може, це краплиночки дощу
Текли по склу і тихо танули,
Як почуття її?
Стояла жінка у вікні
...і плакала,
А краплі теплого дощу
По склу збігали, вражені
Словами жінки: - "Не прощу!"...
Стояла жінка у вікні
...і плакала
Краплинки чистого дощу
По склу струмочками збігали -
Звільняючи від зради і жалю...
Стояла жінка у вікні
...і посміхалася,
Омита краплями дощу...
***
Нам інколи здається
Що все життя - гіркий полин
Все ж в ньому є озерця
Для щастя, усмішок і мрій.
Я напилась сповна печалі,
Відчула присмак зради
Але зуміла, попри все
Життю радіти і... кохати.
Прозріння
Самотня жінка в скверику на лаві
Сиділа, опустивши плечі...
А жовтий лист стелився їй під ноги,
Поволі насувався холодний вечір...
Гірка сльоза скотилась на долоню,
Немов би обпекла вогнем.
Вона немов прийшла до тями
Від пережитого сумним осіннім днем.
Від самоти, від болю і розлуки,
Від незаслужених гірких образ
„Я не жила, а просто за течією плила!”
В цю мить вона збагнула враз.
„Я буду жити відтепер щасливо” –
Промовила з запалом молодим.
І впевнено, і гордо, і красиво
Пішла покровом золотим...
|