Олександр Вольський, вірші. 7.02.2011 р.
По вовчому законі
До господаря у хлів
Сім вовків залізло,
Коли там застали їх,
Ті сказали грізно:
- Знаємо, що ми, вовки,
Хижу вдачу маєм,
Та ж ми ріжем баранів,
Овець не чіпаєм!
Різати овець-ягниць
Ми не мали й гадки,
Треба ж нам, щоб в баранів
Були ще й нащадки.
1979 р.
Сталін
Якою мірою замірять
Ту глибину страшного зла?
Якою карою карати,
Коли його давно нема?
Не знайдена ще така міра,
І кари теж йому нема,
Є тільки затхле лігво звіра
І ним збудована тюрма.
Багато знищив він народу,
Скільки, не склали й досі звіт,
Кров людську лив, як воду,
Такого ще не бачив світ!
Найжахливішою смертю в світі
Селян безжалісно убив,
Наніс селу смертельну рану,
Трудівника-серпа зломив.
І з того часу в нас не жнеться, -
Все потрощило лихо віку,
І в нікуди тепер ідеться,
Серпа ми маєм, як каліку.
А на могилі, де він тліє,
Квіти живі завжди лежать,
Жорстоким глумом від них віє,
Вони наругою смердять.
Ні, він не вмер, він ще в народі,
Він в переляканих очах,
В задумі тяжкій по свободі,
Він ще живе, як біль, як страх.
Він у дітей в крові, в утробі,
Батьки яких зазнали мук,
Він, як холодний піт на лобі
Від жаху камерних наук.
1988 р.
|