Зінаїда Шульжук, вірші. 24.02.2011 р.
Білі троянди
Вже надійшов осінній листопад,
Стоїть в задумі яблуневий сад.
А на вікні стоять твої троянди
І тихо шепчуть: я вернусь, я твій!
Білі троянди в день розставання
Мені ти на згадку приніс.
Білі троянди - квіти кохання,
Мокрі від смутку і сліз.
Білі-білі троянди,
Мокрі від сліз.
Курличуть, відлітають журавлі...
Чому ж так плакать хочеться мені?
Ще ж не зів'яли, ще живі троянди,
Твої троянди білі, запашні.
Білі троянди в день розставання
Мені ти на згадку приніс.
Білі троянди - квіти кохання
Мокрі від смутку і сліз.
Білі-білі троянди,
Мокрі від сліз.
Неначе вічність, проповзла зима,
Прийшла весна, зелена, запашна.
І знову на вікні стоять троянд й,
І вже не шепчуть, а кричать: він тут.
Білі троянди в день зустрічі знову
Мені ти на щастя приніс.
Білі троянди-ніжніші за слово,
Мокрі від радісних сліз.
Білі-білі троянди,
Мокрі від сліз.
Цвітіння
Одяглися в шлюбну сукню вишні
І стоять замислившись в садку.
На весняне свято нині вийшли,
Ніби наречена у вінку.
Ніжним цвітом падають на землю,
Як сніжинки вишень пелюстки.
А земля помолоділа чемно,
Підставляє їм свої боки.
Вітерець сміється і пустує,
Вишням шепче чарівні слова,
То ображений затихне і сумує,
То закохано знов вишню обійма.
І п'янієш від краси такої,
І благаєш вишню, щоб цвіла.
Ціле літо, восени, зимою –
Щоб весною все було життя.
Чекаємо зиму
Ой, як довго ми чекаєм,
Звідусюди виглядаєм
Гостю до рогу –
Зимоньку-зиму.
Грудень ждать тебе втомився,
Бідолашний зажурився,
Щодень сльози ллє,
Смутку додає.
Ой, прийди ж до нас скоріше,
Сипони сніжком щедріше,
Подаруй, будь-ласка,
Нам зимову казку.
Цвітуть черешні
Черешні - наче молоком облиті,
Так щедро весняним дощем умиті.
Стоять замріяні, закохані веснянки,
Хороші, мов дівчата-волинянки.
Стоять черешні буйним цвітом вкриті,
Такі хороші, ніжні, наче діти.
Стоять черешні, мріють про кохання,
Хай збудуться їх перші сподівання.
А за вікном весна
Немов царівна, за вікном весна
Піснею в серце лине,
Зорями в очі мені зазира,
Проліском манить синім.
А за вікном співають солов'ї,
А за вікном такі чудові зорі!
Стоять, мов зачаровані, гаї,
І ручаї шепочуться прозорі.
Білі берези в задумі стоять,
Срібні виблискують роси,
Верби над річкою тихо шумлять,
Ніженьки миють собі.
А за вікном співають солов'ї,
А за вікном весна уже квітує.
Ставок, і ліс, і поле, і гаї...
Весна красою будить і чарує.
Восени
Горобина в червоному намисті
Стоїть замислившись, мов дівчина, струнка,
А клен із золотого листя
Осінню пісню тихо їй співа.
І в пісні тій палкі слова кохання,
Присяга вірності і роздуми життя.
Та тільки пізно це зізнання
В осінній пісні - сум і каяття.
Бо літом клен кохав струнку берізку,
Шептав не раз їй вірності слова,
Не помічав, закоханий, що близько
Стояла й слухала його горобина.
Сердитий вітер котить листя клена,
Обсипалося золото беріз,
Горобина в червоному намисті
На землю рясно сипле смуток сліз.
Весна-чаклунка
Вишиває весна вишиванку,
Вишиває звечора до ранку.
Вишиває таємницю ночі -
Вишива на небі зорі-очі.
А як тільки сонечко проснеться,
Знов вона за вишивку береться.
Вишиває золоті серпанки,
Сонця променями вишиває ранки.
Підбирає нитки сині-сині -
Вишива озера на Волині.
А зеленими - поля, ліси, долини,
Не відпочиває ні хвилини.
То тюльпани вишиє червоні,
Що розкрили пелюстки-долоні.
Дорогі казкові візерунки
Нам дарує ця весна-чаклунка.
Веснянка
Зелені трави росами
Купають ноги босії,
Схиляють білі голови
Ромашки польові.
Вона ж іде всміхаючись,
Із травами вітаючись.
І очі незабудками
Тепліють голубі.
В очах веселим променем
Іскрилось сонце полум'ям.
І вигнулися дугами
Доріжки чорних брів.
І черешнями - вишнями
Уста манили пишнії,
І виринав сопілкою
Її чарівний спів.
Тоненька, як лозиночка,
Пекуча, як жариночка,
Подарувала хлопцеві
Кохання чарівне.
Зелені трави росами
Купали ноги босі їм.
І, наче мати, пестило
Їх сонце весняне.
| 
