Зінаїда Шульжук, вірші. 17.03.2011 р.
Олександру Каліщуку
Твої пісні - це вишитий узор,
Записаний на полотні мелодії.
Чи то ансамбль виконує, чи хор –
Твої пісні завжди близькі народові.
Вони про наше світле майбуття,
В них радість праці і краси людей.
Твої пісні - це поклик, це життя,
Це міста нашого щасливий день.
В твоїх піснях і сонце, й неба синь,
І велич праці, і копрів краса.
Це пісня про оновлену Волинь,
Пісня кохання, мрій, пісні весни,
Широкі, ніжні, щирі і веселі,
Легкі, неначе безтурботні сни,
Хвилюючі, як батьківські оселі.
І теплі, наче руки матерів
Які нас виняньчили у своїх турботах.
Серце ти піснею заворожить зумів,
Любов'ю до краси, відтвореної в нотах.
І люди щиро дякують тобі
За музику хвилюючу і щиру,
Нехай життя дарує світлі дні,
Тобі - закоханій в пісні, Людино!
Співай про Світязь, про Волинь співай,
Про рідне місто, про його каштани,
Узор мелодій далі вишивай
Красивими і новими піснями.
Котляревському
200 літ тому, в Полтаві,
На землі священній,
Народився Котляревський –
Хлопчина веселий.
І поніс, неначе промінь,
У життя, на люди,
Щирий сміх і правди слово,
Що ще й досі будить.
В серці кожної людини
Любов невмирущу,
До поета, його мова,
Правдива, тямуща
Дала людям "Енеїду",
"Наталку-Полтавку".
І пішли слова по світу
З вітром насвітанку.
І збулись слова пророка,
Кобзаря-Тараса:
"Будеш, батьку, довгі роки
Людям усміхатися.
Будеш, батьку, панувати
Доки живуть люди,
Доки сонце в небі сяє
Тебе не забудуть!"
Хай звучать слова пророка
Через далі сині,
Через літа, через роки
У нас на Волині.
І ми тобі вклоняємось
На Волині нині.
Любим тебе, пишаємось
І кажем: спасибі!
За твій сміх, що бив підпанків,
За палкі пісні Наталки -
Спасибі за все!
Будем тебе пам'ятати,
Доки живі будем,
Доки сонце в небі сяє –
Тебе не забудем!
Ти не просто земляк
Ти співаєш хороші пісні,
Ти співаєш їх серцем, душею,
А вони мені
Дивну казку весною цією.
Я згадала дитинство своє,
Свою Лохвицю рідну, маленьку
Їй я вдячна за те, що я є,
Бо мене народила там ненька.
Я там слухала шепіт Сули,
Я там проліски сині збирала,
Я жила там давно, до війни,
І тоді я ще горя не знала.
Скільки літ проминуло з тих пір,
Але Лохвицю я не забула.
І люблю її, друже, повір.
До дрібнички все рідне люблю.
Ось чому ти не просто земляк,
Ти частинка коханого краю.
(Може все говорю я не так,
Але як це сказати - не знаю).
Ти хороші співаєш пісні,
В твоїм голосі ніжність і сила,
А вони нагадали мені
Що на світі є Лохвиця мила.
То ж нехай не осудять мене -
(Хто не любить той край, де родився?!)
Що я зву просто земляк тебе,
Бо в тобі моя частка дитинства.
Земляку, товаришу, другу
Віктору Ніженцю
Тобі, Олександре
Якби уміла я писати так, як ти,
Я б день і ніч писала без спочинку.
Щоб радість людям піснею нести,
Щоб з ними злитися хоч на хвилинку.
Щоб так мене любили, як тебе,
За щиру пісню, за краси творіння.
І завжди юне, дивно весняне
З тобою поруч наше покоління.
Якби уміла я писати так, як ти,
Тобі я пісню цю подарувала б,
Щоб з нею міг ти в майбуття іти,
Щоб пісня ця тебе оберігала.
Від горя і життєвих невдач,
Від заздрощів, байдужості людської...
Не вмію написати я такої.
Мені бракує зараз хисту й слів
І заважає щире хвилювання,
Щоб ти відчув, щоб вірою зрозумів
Мої без слів найкращі побажання.
Я не соромлюся вклонитися тобі –
Мій друже, композиторе, Людино,
За твій талант, за всі пісні твої,
Що з нами ходить поруч нерозривно.
Сашкові
На небі сонечко світить - всміхається,
А твоя пісенька з нами вітається.
На небі хмароньки з сонцем цілуються,
А твоя пісенька завжди нам.
На небі зіроньки ще не розпізнана,
А твоя пісенька ще не доспівана.
Зоряна ніченька стихла, задумалась,
Бо твою пісеньку вона заслухалась.
Хай твоя пісенька буде веснянкою,
Хай живе поруч завжди з волинянкою!
| 