Ананій Павлович Рябченюк
(20.10.1930 – 02.10.1996)
У Затурцівській СШ 14-річним віддав себе навчанню і підпільній боротьбі під керівництвом ОУН. З 1947 р. входив до підпільної організації МУР (молоді українські революціонери). Віршував, цікавився політикою.
30.12.1949 р. заарештований органами КДБ просто з уроків. Допити, тортури, вирок – 25 років позбавлення волі. 1956 р. був звільнений. В Нововолинську ініціював створення громадських демократичних організацій: Спілку ветеранів війни „Злагода”, братство вояків ОУН-УПА, товариство „Холмщина”, філію Союзу українок. Очолював Спілку політв’язнів і репресованих.
Своєю душею, думками завжди був з Україною. Збірка „Біль і спів серця” (1997 р.), і збірник спогадів „Живий ланцюг пам’яті” (2005 р.).
Волинь
Волинь моя, мій отчий краю,
Зелень лісів і неба синь.
Тебе, як матір, я кохаю,
Моя прославлена Волинь.
В твоїх лісах нову історію
Наш велетень-народ почав.
Підняв протест насильству, горю
І прапор вільності підняв.
Сюди збирались кожну днину
Народних месників борці.
За волю бились України
УПА прославлені стрільці.
Над Бугом, Прип’яттю, в Заріччі,
Серед лісів, серед полів
Стоять могили – свідки січі,
Як острах грізний для катів.
Сьогодні низько поклонімося
Героям тих звитяжних днів.
Богу щиро помолімося
За наших доньок і синів.
Місто моє
Рідне місто моє,
Я з тобою зростав
І навіки тебе,
Як дівча, покохав.
Цих каштанів ряди
Я садив навесні,
Ці будови, сади
Рідні, милі мені.
Я у шахтах твоїх
Юнаком працював
І шахтарським трудом
Твою славу вінчав.
Тут з братами гуртом
І з любов’ю в серцях
Піднімали ми в синь
Синьо-жовтий наш стяг.
Тут кохання моє
Пишним цвітом цвіте,
Рідне місто моє,
Ти для мене – святе.
1.09.2010
|