Іван Пукля, вірші. 1.09.2011 р.
СПОМИН
Бачу і досі в вологих очах
Моєї тендітної мрії,
Як лань, полохливе дівча
З росиночками на віях.
У синє небо стартують стрижі
Над весен зелене багаття.
Сміється з конваліями в руці
Юність у білому платті.
В травневу зове заметіль
Далекий, незнаний, милий,
Такий невинний вишневий хміль
В кутиках вуст доспілих.
І досі в серці світить мені,
Дивиться тепло у вічі
Засмагле дівча моїх юних днів
З веснянками на обличчі.
ДІВОЧА ПІСНЯ
Знайди мене. Знайди і полюби.
Я музика, я квітка незім'ята.
Я тиха радість у твоїй журбі
І тихий смуток на веселім святі.
Знайди мене. Знайди і приручи.
Я дика полохлива сарна.
Зігрій мене, цілунком обпечи –
Я буду, як дитя мале, слухняна.
Чи вже воно пороблено мені:
Тебе любить - і душу загубити.
Мої пісні, веселі і сумні, -
То наші милі і вродливі діти.
Знайди мене. Невже не бачиш ти
В очах моїх чекання і надії?
Знайди мене. Знайди і полюби.
Я - щастя. Я - весна твоя. Я - мрія.
ПРОСТИ
(Для жіночого голосу)
Коли рятунку ти шукав,
Коли чорнів обличчям з горя,
Коли ти руки опускав,
Прости, що я була не поряд.
Коли вітав тебе народ
І був ясним твій гордий погляд,
Для повноти всіх нагород, -
Прости, що я була не поряд.
Коли вона, красива і легка,
Немов народжена із моря,
Тебе за руку повела, -
Прости, що я була не поряд.
Прости, що молоді літа
Я не тобі повіддавала,
Що хмарка щастя золота
Не нам на плечі опускалась.
Прости, що пахне полином
Така терпка жоржинна осінь,
Що перша паморозь крилом
Торкнулася мого волосся.
Але тепер зі мною ти
Нерозділимий, наче доля.
Тому й прошу тебе: прости,
Що довго так була не поряд.
***
Усе мине. Із часом все мине.
Пройде, як горе, і пройде, як радість.
Ти більше не чекатимеш мене
І не переживатимеш, що втратиш.
Ми більше не зустрінемось. Прости,
Що говорю спокійно так і просто.
За нами осінь спалює мости,
А там зима засніжить з високості.
Сади вже сплять, і перші холоди
Течуть з небес прозорими ночами.
На серці залишаються сліди
Прожитого, закресленого нами.
***
Надіюся на тишу після грому,
Надіюся, що вляжеться метелиця,
Що у душі, здолавши біль і втому,
Все неприємне знову перемелеться.
І ти прийдеш схвильована, як вперше,
В куточках вуст печаль несмілива,
Але, не прагнучи довершень,
Така ж моя, ображена й довірлива.
Ясних очей збагну мовчання й мову,
А серце, що на тебе молиться,
Поставить замість крапки кому, -
І діалог обірваний продовжиться.
***
Було усе: роси крапчасті,
Перші сніжинки у вічі...
Так легко прощатись...
Простився - і дихати нічим.
Здавалось, уваги не вартий
Признань і запевнень вихор.
«Виходить, любов - це не жарти», -
Кажу сам до себе тихо.
А жінка так дивиться зірко,
Аж очі туманяться дневі.
Із нею було мені гірко,
Але гіркіше - без неї.
І будуть сліди замітати
Сніги від сумління чистіші...
З ким серце повинно розстатись –
Розстатися завше трудніше.
ДРУЖИНІ
Є жінка із очима карими,
Великими, як у весни,
Що стали мукою і карою,
І сонцем у похмурі дні.
Є жінка мужності розумної,
Що принесла в холодну ніч
Через колючі терни сумнівів
Тремтливі вірності вогні.
Є жінка гордості високої
У світлім німбі чистоти,
Чия любов мої неспокої
Переболить, немов свої.
Є жінка ніжності тендітної
З душею скрипки у грозу,
Із клопотами непомітними,
Що не помістяться в сльозу.
Є жінка, що зову дружиною,
І доля, як в отих піснях,
Де щастя стиглою калиною
Гірчить на втомлених устах.
***
Ночі пропахли зорями
Од неба і до землі.
Світ на чотири сторони
Росяно посвітлів.
А довкола музика
Народженої весни.
Мила, єдина, суджена
В сосновому у човні.
З веслами хвиля бавиться,
Стишились солов'ї.
Щось неодмінно станеться
У небі і на землі.
***
Я знаю - ти не прийдеш більше
У стрій каштанових вогнів
І білим платтям, як раніше,
Похмурих не освітлиш днів.
Прощально повела рукою
Без гіркоти, без зайвих слів...
І стала даллю голубою
І першим смутком на чолі.
***
Як пролітали дикі гуси
Із літа в осінь,
З літа в осінь,
Ти обіцяв мені: «Вернуся», -
А не вернувся й досі.
Навіщо жартував так, милий?
(Із літа в осінь,
З літа в осінь...)
Уже ті гуси побілили
І золоте моє волосся.
І де ж ти, любий, забарився?
Із літа в осінь,
З літа в осінь.
Зосталось про розлуку пісня,
Яку колишуть сосни.
|