Іван Пукля, вірші. 11.08.2011 р.
***
Чи погано комусь, чи добре –
Приїжджайте на озеро Добре,
Причастіться рибальською юшкою,
Змийте втому у чистому плесі,
Почитайте у колі дружньому
Неповторні поезії Лесі.
Задивившись у небо зоряне
Горілиць на сухім очереті,
Пригадайте, що вами зроблене
Служить людям на цій планеті.
Попросіть у думках пробачення
За «невольні» гріхи і «вольні»
І, багаттям нічним освячені,
Подрімайте на власній долоні.
А на ранок з душею світлою
У простому і щирому слові
Поклоніться усьому світові
За відродження для любові.
ДІВЧАТА ЧИТАЮТЬ ЄСЕНІНА
Дівчата читають Єсеніна...
Повниться світ весною.
Тиша стоїть прозора і голубінь навкруги.
Долі щасливої човен плине чуттів рікою,
Що аж вихлюпує щедро через круті береги.
Дівчата читають Єсеніна...
Маками квітнуть щоки.
Найпотаємніші мрії в душах у них гучать,
Їм пригорнутися б зараз, переступивши роки
До завжди молодого поетового плеча.
Дівчата читають Єсеніна в літні короткі ночі,
Хоч клопітливі мами гасять усі вогні,
Тільки вже їхні ніжні, щастям замріяні очі,
Хлопцеві рудуватому сняться у юному сні.
Дівчата не знають цього.
Ранком їм не догодити
Ні гребінцям, ні люстеркам, ані помадам губним.
Дівчата читають Єсеніна.
Вірші, неначе діти,
Стукають все сміливіше під молодими грудьми.
***
Людина тоді вродлива,
Коли у любові щаслива.
Людина тоді щаслива,
Коли сподівається дива.
Людина тоді багата,
Коли в неї друзі у хаті.
Людина тоді всесильна,
Коли в неї думка вільна.
ПТИЦІ
Ох, ці наївні довірливі птиці..,
Їм підрізали крила,
Як тільки в руки дались.
Тепер лиш ночами їм часто сниться
Польоту велике щастя,
Неба безмежна вись.
І кого б на своєму шляху не зустріли,
Починають розмови
Про мудро збудований світ,
Мовляв, треба бути комусь і безкрилим,
Не всім же зривати
Яблука райські з віт.
Та на мить заблищить розтривожений погляд,
Як на обрії чистому
Неба засвітить зоря.
І стоятимуть так
І печально, і довго,
Поки іскри останні
У сльозі не згорять.
СЛОВА
Розмашисті упевнені слова,
Я вам не хочу більше довірятись.
Відміряно і сплачено сповна
За вашу завізовану крилатість.
Ви так цілюще у прокислий час
Зализували рани і надії,
Що квіти сліпли од яскравих фраз
Й птахи у вирій в травні одлетіли.
Уже не можу розрізнить облич.
Ви так серця вкривали падолистом,
Що уночі я бачу тільки ніч...
А зорі ж є розсипаним намистом?!
Над сутінками вранішніх полів
Ще жайворонки в небі не поснули?!
Бездумністю не ображаймо слів –
Вони людьми зробили нас в минулім.
***
Ніченька-ніч.
Накрапає дощик.
А по вікні
Струмочки, мов зморшки.
Мамине в сні
Засвітилось обличчя.
А по вікні
Мжичка-мжичка...
ВЕСЕЛИКИ
Летіли веселики
Білі-білі
Та й понад садом
У небі синім.
Полинув один
До вікна Марії
І закричав
У колисці сином.
Другий веселик –
До тітки Гафії
(Мужа не мала,
Жила вдовою).
Влетів у печаль,
У притихлі надії –
Хатина розквітла,
Всміхнулась дочкою.
А люди судили,
А люди жаліли:
- Ой, як ти могла,
Гафіє...
А в неї очі
Ще більш голубіли.
А в неї збулася,
Збулася мрія.
І виросли діти
Веселі, добрі,
І покохались,
Як в казці гарній.
Тільки Марія
Хмурила брови,
Шукала синові
Іншої пари.
Летіли веселики
Білі-білі
Та й понад садом
В далекий вирій.
Полинув один
Од вікна Марії,
Другий з повір'я
Тітки Гафії.
І прокричали
Над світом тужно
Окутані небом,
Неначе шаллю...
Стояла Марія
Під хатою з мужем,
Щаслива Агафія
З своєю печаллю.
***
Допоки біля тебе твої діти
Й ти крутишся при них, немов бджола -
Нема щасливішої долі в світі,
Якою б доля не була мала.
Докіль з онуками твій батько й мати
Розучують пісні, які співаєш ти,
На долю гріх і сором нарікати –
Прекраснішої миті не знайти.
Допоки ти в руках тримаєш книгу,
А діти через казку йдуть у сни –
Твій дім не буде без'язика крига,
В нім не схолонуть чисті голоси.
Хай за вікном у світі даль неясна
І в хмарах чорних сині небеса –
Твій дім не буде обминати щастя,
Бо є у ньому розум і душа.
Нам нічого просить і нарікати,
Допоки ми всі разом і живі,
Допоки рушниками квітне хата
І білий хліб святиться на столі.
***
Над мудрістю незайманих лісів,
Над чистотою вранішнього поля
Такий розгонистий пташиний спів,
Така висока пам'яті тополя.
Така дзвінка і вічна глибина
Ясних небес у мирній у блакиті,
І часу неспинима бистрина
Замислена над таїною квітів.
Просторо так і вільно на душі,
І радістю проймається хвилина.
...Гудуть... гудуть шевченківські хрущі...
...Свій перший крок виважує дитина...
|