Ірина Приступа, вірші. 30.12.2010 р.
***
Мій лагідний друже, мій друже єдиний,
Без зайвих запитань у вихорі днів,
У радісну мить і нестерпну хвилину
Ти завжди мене, як ніхто, розумів.
Мовчав, коли нічого було сказати,
Стогнав від страждання, від щастя співав.
Ми вчилися разом кохати, прощати,
Блукати в гармоніях вічних октав.
І ось все скінчилось. Нестерпно до болю,
Коли не лунає твій радісний спів.
Нещасна без тебе, щаслива з тобою –
Це все передати не вистачить слів.
Тепер ти не мій, я страждаю безмірно.
У снах, у найвдячніших спогадах - ти.
Мій лагідний друже, моє піаніно,
Мене, якщо зможеш, пробач і прости.
2001 рік
***
Моїй мамі
Як вирок, як постріл: «Його вже не стало», -
Рвонули пекучі слова,
А серце тужило, а серце ридало,
І розум не вірив: «Вдова?!»
Вдова! Та ж іще молода і красива...
За діточок серце болить!
Чому так жорстоко і несправедливо?
І як тепер жити, скажіть?
В сльозах засинала, в сльозах прокидалась
Не місяць, не рік і не два.
Хто винен у тому, що доля не склалась,
Хто винен, що й досі вдова?
2003 рік
***
1
Моєму чоловікові
Без тебе дні проходять прісно і безбарвна,
Без тебе дім незвично тихий і пустий.
І кожен раз на серці холодно і хмарно,
Коли не чую я спокійний голос твій.
З тобою затишно у будь-яку хвилину
Й душі яскраве сонце виграє,
З тобою щастя я смакую по краплинах
І вдячна Богові, що ти у мене є.
2003 рік
2
Останній поворот ключа –
І мовчазні, холодні стіни...
Ми знову нарізна, хоча
Нема в тім нашої провини.
Проходять одинока дні,
Минають безрозрадно ночі.
В далекім небі лиш одні
Заплакані розлуки очі.
А час зітре краси печать
І світлу юну безтурботність.
Останній поворот ключа...
А за дверима знов самотність...
2004 рік
З
Якщо вже зовсім бути чесною з собою,
То добру долю мені Бог подарував:
Тобою Він нагородив і покарав,
Благословляє й випробовує тобою.
2008 рік
Прозріння
Тебе повиділа я на забаві
В куточку ти з фест-кралею сидів,
Ви взєли щоколадку і по каві,
А ти горівку трубочков цідив.
Ви так про щось любенько жебоніли,
Жи то мені аж переперло дих.
І от лишень тогди я зрозуміла
Усю нікчемність помислів своїх.
Подумала'м, коли без супокою
Торкавсь її булькатих шліпаків:
«Ні, не для тебе, бидло городськоє,
Я квіточков росла між будяків!»
2004 рік
|