Галина Приступа, вірші. 27.11.2010 р.
У МІСЯЧНУ НІЧ...
Срібний лебедю мій,
В океані розвихрених буднів
Пробираєшся ти
Крізь химернії хмар острови.
Одиноко тобі?
Ті зірки, хоч яскраві, та блудні...
Мо' й горить десь твоя,
Але спробуй туди допливи.
З волі Божої всі ми
Свої траєкторії маєм.
І крутись не крутись,
А з орбіти таки не зійдеш.
Ясний місяцю мій,
Не ховай своє сяйво за гаєм.
Зманюй, клич, ворожи!
Я самотня в цю ніченьку теж...
***
В багаття йду, запалене тобою,
І добровільно віддаюсь вогню...
В передчутті солодкого двобою
Здаюся то покірною рабою,
То владне повелительство чиню...
Заманюю тебе, зову до себе,
Щоби обом згоріти нам дотла!..
І більше боронитися не треба...
...На полотні розхристаному неба -
Зірки-жаринки нашого тепла...
БІЛИЙ ВІРШ
Ця світла ніч на білім полотні...
Ця музика у погляді і слові...
Та скільки ж треба, Господи, мені, -
Краплину нерозпитої любові, -
Отої всемогутньої, святої, -
Відчайної!.. Що-крізь вогонь, крізь дощ!..
Крізь ніч, безсонням змучену, важку,
Але таку високу-аж до зір!..
Любові, що, як жертва, на вівтар
Сама іде, некликана, незвана.
І спраглий шепіт губ отих: - Кохана!..
...Буває так, що на усе життя
Достатньо нам цілющої краплини,
Щоб жити хай і спогадом про неї,
Та в спогаді отім-щасливим буть...
***
Повінчали ми гнів з печаллю -
І гіркий того шлюбу плід...
Я втрачаю тебе, втрачаю.
Губиш ти мене. А не слід.
Втоне ніч, повна сліз - одчаю,
В морі впертості, - плач не плач.
Я в надії човні відчалю
В довгождане твоє «пробач...»
Хлюпне ранок п'янким прибоєм
В душі, сповнені каяття.
І збагнемо удвох з тобою,
Що нарізно нам - не життя.
ШТИЛЬ
Тихим плесом була
Чи, принаймі, здавалась такою.
А в душі... А в душі -
О, які там гриміли шторми!..
Які бурі метались,
Які там плескались прибої,
Розбивались об берег
Веселок барвистих крильми!..
Танцювали вітри
Під шалене розбурхане скерцо.
Не зважалося навіть,
Що в очі в'їдалася сіль...
Та іронії подих
Шалене остуджував серце, -
І заліг в нім навік
Сумовитий замріяний штиль.
НЕ ОСУДИ
Нас хлібом не корми,
Лиш дай поласувати
Чужими помилками і гріхами.
О Господи, тож ким стаємо ми, -
Гординь своїх бездушними рабами?..
Зодягнені в благочестиві шати,
Під заповідь святу «Не осуди!»
Масними і немитими руками
В душі сусіда нишпорим завжди.
А у своїй - чи не брудніш сліди?..
ОБГОРТКИ
Ми звикли загортатися в обгортки
Красивих фраз, модерного шмаття.
Вбираєм душу, мов ялинку, горді,
І в цьому сенс вбачаємо життя.
Ми любим загортатися в обгортки.
Причім, яскраві, не які-небудь!
Яскравостей отих навкруг-когорти.
А суть?..
Мирославі Олександрівні Марчук
УРОК ПОЕЗІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
Л. Костенко, «Світлий сонет»
- Невичерпна поезії криниця.
П'ємо із неї радощі й жалі...
Сьогодні я між вами - учениця,
А ви - мої натхненні вчителі.
Читатимемо вірші про кохання... –
За партами - сімнадцять юних літ.
В очицях - мікровсесвіти чекання.
Свій погляд, напівдосвід, - все як слід.
...І стислось в юнки зранене серденько.
Їй хочеться ось зараз, тет-а-тет,
У спір вступити з Ліною Костенко:
Чи справді світлий той її сонет?..
А ВІН, що став таким незгойним болем,
Що повернув життя в нове русло,
Відводить погляд вбік і мимоволі
Про зовсім іншу марить, як на зло...
Дзвінок. Так недоречно. І навіщо?..
Ще ж тема не розкрита до пуття.
- Невже читали ми із вами вірші?
Ми просто говорили про життя.
РЕЗОНАНС НА ТЕМУ «ПРО МОВНУ ПРОБЛЕМУ»
...Ой, не з того нам, панове,
Треба починати
Українську нашу мову
Чистить-шліфувати.
Засмітили її «суржик»,
Слів «блатних» полова,
Забруднили грубі мати
Кількаповерхові...
Може, варто б нам спочатку
Видати закони,
Щоб на всяку вульгарщину
Ставить перепони.
І чи так вже нам потрібна
Отака реформа,
Щоб стільком словам змінити
І обличчя, й форму?..
Звався батько мій Іваном.
То ж з якої статі
Маю я на старість років
«Иванівна» стати?..
- Прочитай що-небудь смішне...
(З розмови)
***
О як усім нам хочеться смішного...
Щоби завжди, з нагоди й без причин,
Усі нас розважали, ще й до того –
Був при душі постійний Арлекін...
Сприймаємо лише погідну днину
І ремствуєм, як небо задощить.
Нам подавай блискучості перлину,
Простий камінчик-що там. Хай лежить!
Та ще закине доля в спеку-сушу.
Гарячий промінь обпече чоло.
І так дощу проситимем на душу!
Але його-не буде. Як на зло.
|