Анатолій Поліщук, вірші. 26.02.2014 р.
Давай почнемо
Земля родюча та багата,
А на душі чомусь гірчить.
Церковні дзвони, велич свята,
Дитячий сміх звучить.
Майбутнє наше покоління..,
Дай Боже, щоби не раби.
Не розминулися з сумлінням,
Щоб з Богом, щоб із Ним жили,
Я знаю, треба їх навчити
Божих правил і моралі,
Щиро землю цю любити,
Люд її, простори й далі.
Щоб не було про злочин думки,
Про крадіжку та грабунок,
Щоб носили бабцям сумки...
Знали: з Богом лиш рятунок.
Сьогодні свято, дзвін у храмі
І молитва за державу.
Тож почнімо нині самі,
Заробляти в Бога славу.
15.02.2013 р.
Кобзар
Спочатку було Слово,
Те Слово було у Бога,
Омите праведним дощем.
А ще була дорога,
Покрита польовим хвощем.
Ішов кобзар по тій дорозі,
Звучала кобза у руках.
Присів, бо йти уже не в змозі,
Весь посивілий, у літах.
Співав про молодість пісні,
Про Україну та про славу.
Гострили шаблі навесні,
За волю бились, за державу.
Були часи, а нині «врем'я»,
Колись пишалися своїм.
Тепер нове створилось плем'я,
Та все хизуються чужим.
Наряди - тільки закордонні,
Годинник дуже дорогий...
Блискучі, але безпардонні,
Долар - найкращий в них святий.
Співав кобзар, рука тремтіла.
Де справжній, вільний той козак?
В хліві без діла стоять вила...
Все шкереберть, усе не так...
Реве та стогне Україна,
У Раді пудрені мужі –
Немовби бусурманська зміна...
А люди всі для них чужі.
Весь сивий в немочі своїй,
Співав про гідність, честь та славу,
А голос його молодий –
В нім віра у свою державу.
15.01.2013 р.
|