Анатолій Поліщук, вірші. 13.08.2014 р.

Калюжі вкрив тоненькій лід

Калюжі вкрив тоненький лід і трави в полі посивіли,
А я згубив твій ніжний слід... Вітри осінні здичавіли.

Уже й хурделиця зимова затори творить снігові,
Пора ранкова, бузинова приходить рідше все у сні.

Колись у літню тиху ніч під звуки скрипки чарівливі
Під спалах сотень тисяч свіч ми цілувалися, щасливі.

Минула сотня тисяч літ, немов одна стрімка хвилина...
Прокинувся в зимову ніч... Позаду стежки половина...

Не пам’ятаю я лиця, лише солодкі поцілунки,
Мете хурделиця, й зима старі приховує стосунки.

16.12.2012 р.

Клен

Цей клен сумний та одинокий,
Калина поряд не росте.
Горобина за двісті кроків,
У небі сонце золоте.

Втішає віти братик вітер,
Немов пробуджує від сну.
Сльозу ранкову листом витер,
Розгублено зустрів весну.

Стоїть один на роздоріжжі,
Високий красень, як козак.
В тіні ховаються проїжджі...
Гніздечко звив чорнявий шпак.

Щоб скоротити одинокість,
Немов сопілка, цілий день
Співає шпак, його високість,
Із крони лине: цьох-ті-дзень.

Так голосно, так мелодійно
Лунала пісня між гілля –
Заслухались і вітер рвійний,
І горобина, і поля...

08.05.2013 р.