Надія Медведюк, вірші. 17.11.2011 р.
...не завжди ти маєш право
сказати, що хочеш...
Життя навчило мене одягати маски
І ховати свій погляд під тисяччю різних облич.
І холоне душа, коли дихає полум'ям осінь,
Коли серце у розпачі тихо кричить.
Я ховаю усе... я ховаю свої побажання,
Запитання незлічені, просто слова,
Ще під маскою десь заховались прохання.
Мрії, біль... Але що ті слова?
Почуття - обман зору й не більше,
Хай говорять усі - це твоє,
Поки Бог мій не скаже, всі інші
Будуть бубном порожнім,
Звучатимуть просто всує...
Буде час - кам'яною я буду
І безумство часами прийде,
А, можливо, і радість забуду,
Коли злодієм час прослизне.
Хай, життя - маскарад,
І багато у ньому є ролей:
Хтось король, хтось жебрак,
Хтось блазнює в придворному колі.
Хтось шукає свій хліб і облизує панові ноги,
Хтось, шукаючи правди, оббиває вельможні пороги.
Але правда одна - ми ідемо усі до кінця
І не знає ніхто чи одержить у небі вінця.
В мене масок багато і багато у мене завдань.
Заховавши весь біль під рум'яний макет.
Не чекаю я милості світу, чекаю питань.
І малюю у серці свій щирий правдивий портрет...
15.10.2008 р.
***
Не плач, людино, прошу лиш, не плач.
Не лий ридань серед нічної тиші.
Бо сльози - це гіркий-гіркий палач,
Бо сльози у спокої не залишать.
Бо сліз твоїх не зрозуміє друг,
А інколи, буває, і осудить,
І ворог серед тисячі недуг
Твій пил і жаль за мить одну остудить.
Бо люди вже забули, що є біль,
Що в когось вся душа, неначе рана,
І ложать замість мазі в рану сіль,
Щоби вона ще більш болюча стала.
Не плач, людино, серед всіх хвороб.
Серед нещасть і непорозуміння,
Згадай, людино, що великий Бог
Віддав на хрест за тебе його Сина.
05.06.2007 р.
|