Віктор Малик, сонети. 8.08.2011 р.
***
Штурмує рампу кіфаред.
Згнітивсь поет, як посіпака,
Немов прострілений вояка,
Хоч той несе маразм і бред.
Ні кроку вбік, лише вперед,
Без честі й сорому кривляка.
Слухач, мов копчена салака,
Сам переходить на фальцет.
Заворожив, та, ні - охмурив.
Простак впадає в режисуру:
Червоно–чорні кольори,
Безмелодійність, ритм шамана.
Святковість кличуть до нори.
І небо гасне… й вірш багряні…
15.03.04.
***
Я голос чув: «Не виставляйся,
Побережи, пригни талант,
Лишись твердим, як адамант,
Щоб буть тяглом іконостасся.
Ти ні умом, ні тілом вдався,
Ти - харизмат, а в цім - Атлант,
Своїх тримайся домінант
В час слав і, взагалі, - безчасся».
Не дочекатися Пегаса,
Молитвою біжу до Спаса.
Він любить всіх, не заздрить, чає,
Навчає: не топтати дар.
Все кличе в безсловесся раю,
Як Божий Син, пастух – вівчар.
16.03.04.
Волинському поету Йосипу Струцюку
Він бачить дух і грань поета,
Пряму, криві, а ще пунктир.
З юрми видобуває клір
І школить «барина» естета.
Він сам – розжарена комета.
Долає час і простір – шир,
На небі зрить орієнтир,
Дороги Церкви – раритети.
Це він правдивий, наче око,
Коріння Холмщини глибоке.
Це – рідний український син,
Це – лісовий ручай прозорий,
Поезії - громадянин,
Що землю з’єднує і зорі.
16.03.04.
Мудрі Рибарі
Шевченко, Гоголь, Сковорода
І Достоєвський – всі із Словом.
Завіт під серцем мали Новий.
Здружила радість їх й біда.
Це не - снобізм, не - вереда.
Їх Спас послав на Божі лови.
Це – рибарі в своїй основі –
Церковні мрежі і вода.
Скількох вони перемінили,
Завчасно вирвали з могили,
Самі несли і біль, і хрест,
Збирали правду у терпінні,
Уздріли Іісусів перст,
Не залишилися в начинні.
18.03.04.
***
Ні – ні, тепер вже не засну.
Ці: Мережковський, Брюсов, Бунін.
Із Бальмонтом шукаю уній,
До Блока й Сологуба гну.
Шукаю згублену весну,
Шляхи від старості до юні,
Грубіють почуття чугунні,
Коли печатуєш труну.
Хотів би жати їх проблеми:
Ступати панством до богеми.
Пиши, в спокої словоблудь.
Від цього свіжий кусень хліба.
Виблискує таланту суть
І не гірчить дорога ніби.
14.04.04.
***
Мені нічого не потрібно,
Крім хліба, крову і води.
Шукач словесної руди -
(В житті - незграб одноосібний).
Своє ж митець знаходить здібно.
У жар, у дощ, у холоди.
В морях намацує броди,
Щоб з вод дістати місяць срібний.
У творчості – промінчик щастя,
Тримає мить, якщо удасться,
Спиняє час в метаморфозі
І долю ліпить з власних глин.
На протязі і на морозі
Він гріється з тверезих вин.
19.04.04.
Поети
Вони, що біле шумовиння,
Шукають берег. Греблі хвиль,
Світи долають без зусиль,
Від їх словес тріщить каміння.
Та все ж нема благословіння.
Вони для України – біль,
Коли розмножується міль –
Жертовне вигасло куріння.
Слова без змісту і ваги
Наповнили серця й довкілля.
Прости нам, Господи, борги.
Не - брат для ближнього, не - сіль я.
Згасає образ і подоба,
Душа хворіє і утроба.
22.04.04.
За Іваном Світличним
Стихія слів диктує владу.
Він - вільний раб на лоні хвиль,
Він в світі свій шукає стиль
Збирає мед над водоспадом.
Він вилучитись хоче з стада.
Всі пастухи для нього – біль.
Він консервує світ, як сіль,
І словом воскресить громаду.
Це – син гармонії, вітія,
Свободу серця розуміє,
Кує із слів живий ланцюг,
Щоб душі ним в’язать родинні.
В нім ніжний струм, неначе плуг,
Що землі виоре цілинні.
22.04.04.
***
Слова запечені й болючі
Кладу із смутком на папір.
В них висоту стискаю й шир,
Ходжу з рулеткою по кручі,
Хапаю блискавки тріскучі,
Ланцюг виковую із дір.
Із суму вималюю мир,
Боюся фюрерів і дуче.
Вслуховуюся в ніч і тишу
Я дістаю із цього вірші.
Весна. Не дочекатись Музи.
Для неї - бум - цвітінь пора.
Я розрізаю римо-стуси,
Щоб гратися, як дітвора.
08.05.04.
***
Митцеве щастя – святодія,
О, творчий акт, як сакрамент.
Ти ним спиняєш часу мент,
Натхнення в’яжеться й замрія.
Чи сонце палить, чи завія,
Шукай у них правдивий цент,
Фіксуй міцніше, ніж цемент,
Ти – в силі...можеш... і зумієш.
Тут Божа і твоя заслуга -
Не думка ница й недолуга,
Талант оздоблюй, не тужи,
Шукай нових стежин довкола.
І посміхнеться світ чужий,
Як знайдеш квадратуру кола.
25.06.04.
|