Віктор Малик, сонети. 7.11.2011 р.
Поет
Поет воює з всеньким світом.
Де більшість, там і глупота,
Якби ж церковна простота,
А то все під лукавим цвітом.
А він у змозі запалити
Минулі пагубні літа.
Немає буднів лиш свята.
Для нього люд, що власні діти.
Він розгребе стрімки завали
Гидотних тем й живих словес.
І рейки править, ложить шпали,
Він свідчить, що Христос воскрес.
Почуй і ти цю ніжну душу,
Не кидайте пташа в калюжу.
24.07.07.
***
Не діставай мене зі сну,
Я чую істини пророчі,
Боюсь відкрити навіть очі,
Згубити постать преясну.
Беру сопілку голосну.
Звучить мелодія охоче,
Торкну ілюзію жіночу:
І бачу Музу, як весну.
І стало тепло, легко, радо,
Примкнув Пегас – крилатий кінь.
І ось знаходжу Ельдорадо,
Нема тут смутку й потрясінь.
Живу в своїм краю премилім,
Стаю правдивим, вірним, щирим.
24.07.07.
Поет
Ти є відлюдник – ти - поет,
Самітник ти в юрбі сточолій,
Ти, мов кобзар, шукаєш волі,
Ти – етик, богослов, естет.
Господь вручив пріоритет.
Неси сутужно – ти не кволий.
Лиш не забудь – гріх довгополий,
Вклади енергію в сонет.
Ти з кужелем, мов древня Парка,
Дзвенить веретено в руках
І ножиці у тебе шпаркі.
Стулив – щось переходить в прах.
Ти ж вічного життя навчаєш,
Сьогодні кличучи до раю.
31.07.07.
***
Прозоріє серпнева вода,
Ще до, осені тільки два кроки.
Час стрілою промчить синьоокий:
Незамінна, нечутна хода.
Хоч не видно, на стежці сліда,
Озирнись, придивись на всі боки,
Клен всміхнеться тобі одинокий
Щирим золотом. Літа шкода.
Осідають думки у систему,
Досвід складує все в каталог,
Відкриває фату хризантема
Із вітрами веде діалог.
Світлий вересень – бабине літо
Для поета хвороба і ліки.
06.08.07.
Поет
Збираєш образи й світлини,
Щоб донести свою печаль.
Знімаєш із облич, вуаль,
Щоби відкрити очі в днину.
Поетизуєш кущ калини:
(І козака й Марію жаль),
Легенд оспівуєш сусаль,
Боготвориш нам Україну.
А сам - безлюдник і дервіш,
Розносиш листя пальм по світу,
Живишся Божим Духом лиш.
І сам стаєш, як aqua vita,
Щоб спраглим стати у пригоді
На самоті і при народі.
16.08.07.
Талант
Талант – живий небесний плід.
Це – промінь Божого вогниська,
Це – явний сон на дотик близький.
До полюсу, немов магніт.
Ростить із літер живопліт,
У подумках: моє це військо,
Загатить, висушить багнисько
І… «покнязюємо від літ».
Дай змогу визріти насінню,
Щоб плодоносило стократ.
Цей дар не підлягає тлінню,
Його поважать на карат.
Трудись, святе не закопай,
Повір і успадкуєш рай.
17.08.07.
За В. Брюсовим
И помни: от века из терний
заветный венок у поэта.
Вал. Брюсов.
Просив Тебе талант поета,
Вділив, а з ним страждання віз.
Тремтить і гасне вокаліз,
Палає й гасне, як комета.
Стежкою йду апологета,
В душі відтінки тисяч риз.
Весь світ проблемами провис,
Котрий лікую я, нестети.
А болі й плач собі лишаю
У хворе серце, в міокард,
Все боронюсь людської зграї,
Що, мов плямистий леопард,
Лиш послизку чека від слова
І розірвать завжди готова.
23.08.07.
За М. Лохвицькою
Уделом поэта и было
и будет страданье.
Мирра Лохвицкая.
Чому віршар живе стражданням?
Без нього він і не поет.
Він креатив знаходить зрання,
Хоча й сльозить його кларнет.
Завжди у грі: де чет-не-чет,
По лезу - свят-балансування.
Будує в небо мінарет,
Щоб люд і Бог почув благання.
Молитвою лікує й словом.
Сам повсякденний пацієнт.
Усе дістав з криївки-схову,
Без нагород, призів і рент.
В устах і серці - болі світу,
Від слабості веде просвіту.
23.08.07.
За І. Северянином
Не пой толпе:
Не для кого не пой.
Игорь Северянин.
Не кожний здатен заспівати,
Бо власний голос - креатив.
Його поставити хотів?
А зась! Навколо пси – солдати.
Вони уміють обривати
Це соло, заганяти в хлів.
І на ланцюг біля корів…
Без варіантів … супостати.
Та не страшні поету пута.
У них - на волі соловій
Свої виплакує статути.
У них – боян і гречкосій.
По негараздах, як по сходах,
Вкладає в пісню власні оди.
23.08.07.
***
Ну й обступили, як лікони,
Створили бренд чи комітет,
Щоб і дихнуть не міг поет
І мрій не мав для оборони.
Очей чекають, мов ворони.
В них: «Не пущай» і сотні вет,
Щоб голос звести на фальцет,
Щоб хор не чув твоєго тону.
Гонителі, фараоніти,
О павуки–хрестовики,
Спас постраждав, щоб людям жити,
Свят – воду пити із Ріки.
Бо вірним більшого й не треба,
Як клаптик сонячного неба.
23.08.07.
|