Олександр Лель, вірші. 28.01.2011 р.
***
Погляди наші — два голуби білі.
В небі кружляють, а в парі — ніяк.
Знаю, та кроку ступити не в силі,
Ніби у магмі навічно закляк.
Мріями жити — невже так буває?
Марне чекання аж до сивини.
Музика лине — вона поєднає,
Лише назустріч теплом осяйни.
Бентежний вік
Чи то мрії пророчі,
А чи долі то знак.
Лабіринтами ночі
Загубились однак.
Шепче вербам на схилі
Незім'ята трава.
Ми і досі не смілі,
А хіба так бува?
Хай громи-блискавиці
Будять тишу, нехай.
У бентежному віці
То лиш неба розмай.
Нам ніщо, юна панно,
Не віщує біду.
Крізь любов невблаганно
Весь у тебе ввійду.
***
Поодаль, де клени багряні,
Витупцюєш мрію в чеканні.
А ранньої осені мжичка
За так обціловує личко.
Зволожені вічки примружиш,
І тільки мені не байдуже:
Біжу всі прикраси ті голі
Ховати під дах парасолі
***
Швидкоплинна ця мить —
Двадцять літ, двадцять зим.
Наші погляди стрілися знову.
І болить, і щемить
Бідне серце одним,
А до ладу не звести розмову.
Не гадай — все одно,
Мов сліди по воді,
Розійдуться думки сиротливо.
Я вже дядько давно,
Ти — дитя відтоді.
Скоротити цей шлях неможливо.
***
Злету і спаду життя мого кручі.
Ніби душі перелом.
Стали троянди тобі вже колючі,
Терпкі цілунки. А чом?
Зрадливо очі шукають причину,
Самі не знаючи де.
Ніби то сонце любові за спину
Ще до зеніту впаде.
Тільки для чого довіку буденне —
Сіра причепа, мов тінь.
Сон чи не сон це, вернися до мене —
Новим єством воскресінь.
Мона Ліза
Така все світла, аж прозора.
Така пречиста, аж свята, —
Моя щоденна висота,
Моя шалена непокора.
Вона, мов краплі водоспаду.
Вона, мов промені зорі,
Що сяє дивом угорі
І береже мене від аду.
Мрія
Жевріє верхів'я сосни,
На заході сонця жевріє.
Чи знов завітаєш у сни,
Моя безіменная мріє?
Малюю в уяві, авжеж,
Прощання — нам зіронька рання.
Прошу одного: не обмеж
Фантазії цього кохання.
Компроміс
Все між нами буде, мила:
І розлука, і печаль,
Під байдужим лиш вітрилом
І нікуди не відчаль.
Самоти, повір, доволі,
Та єдиний компроміс:
На вівтар твоєї долі
Сміло серце я підніс.
Ніби раб, на колінах стою —
І зову, і молю, і благаю.
Виглядаю появу твою
Із далекого блудного краю.
Для моїх причаїлих думок,
Що до старості ладні дрімати,
Ти — живиці цілющий ковток,
Ти — весняних садів аромати
Ти — світанок на заході дня,
Дивоцвіт в бур'яновім обійсті.
Та любов, що злий дух відганя
І крізь терни несе добрі вісті.
Ти вітрами корчуєш, де тлінь,
Ти дощами оброшуєш юне.
Не затримуйся, музо, прилинь,
Мого чистого слова красуне.
|