Михайло Лаврентій, вірші. 5.07.2011 р.
ОДИН СКЛАД
День зішкрябає совість з асфальту
І залишить тебе на осонні
Не смієшся - тобі не до жартів,
Ти помер, по тобі уже дзвонять.
Тож навіщо із вікон стрибати,
Так лякать перехожих людей.
День прийде, доведеться віддати
Те, що схоче сьогоднішній день.
27.05.2002
УКРАЇНО! СВЯТАЯ СОФІЄ!
Україно! Святая Софіє!
Гордість наших дідів і батьків,
Орди варварів, орди Батия,
І германців, й романців полки.
Не змогли підкорити землі,
Де Андрій Первозваний хреста встановляв.
Хрест і віра у краще... Надіє!
Ти не вмреш в наших душах повік.
Буде тліти у серці надія,
Яку ворог здолати не зміг.
Й не здолає її вовіки,
Бо з'єднались в єдине краї,
Які Бог за століття з'єднав,
І щасливе майбутнє предрік...
15.11.2000
НЕВЖЕ?
Невже ти не хочеш любити Вкраїну?
Ці луки зелені, безкраї поля,
Святі чорноземи і спів солов'я,
Невже ти не любиш її до загину?
Чому не цінуєш ти батьківську мову?
Молитву дідів, сльози предків і біль.
Чудове поєднання в реченнях слів,
Чому зневажаєш ти матері мову?
Чому не встаєш на зорі, до схід сонця?
Щоб ноги помити в ранковій росі,
Природу побачити в повній красі,
Чому ти ні разу не встав до схід сонця?
Чому ти забув першу ту колискову?
Її споживав ти з грудним молоком.
Ця любов розливалася з кожним ковтком,
Невже ти забув першу ту колискову?
Усе - схаменися, назад повернися.
Вкраїна прямує вперед до мети.
Не треба цуратися - з нею іди,
Щоб наші всі мрії збулися...
13.12.2000
БІЛЬ В ДУШІ
Перерванні тривожні сни,
Твій погляд - душа засинає,
Календарний місяць зими;
Скрізь болото - снігу немає.
Думки знову прядуть мережу,
Тонка нитка - кінця немає.
Браму серця свого стережу,
Слово рветься, свободою грає.
Моя мова, немов потічок,
З незайманості витікає.
Проминає сотні річок,
І в єдину лише впадає.
Репетує надія в шибки,
Шибки ж серця замерзли - лід.
Стурбувалась душа - стала дибки,
І простиг від надії слід.
До надії ж потрібно віру,
Віра є - та де ж любов?
Хтось розмазав палітру сіру,
Що життям назовемо знов.
Ніжність плаче самотньо ночами,
Віра трепетом груди пройма...
Я ж шукаю любов поміж вами...
Закричала з пітьми самота.
Біль в душі, мов удари дзвона,
Що скликає в останню путь.
З самоти пожовтіла крона,
Корінці ж іще воду п'ють...
30.01.2001
РОЗДУМИ ВГОЛОС
Мінус десять. Заходить сонце.
Горить обрій, гарячий, мов жар.
Ртуть впаде, підійметься стронцій.
І без диму займеться пожар.
Ми закрили його forever,
Вже загрози нема і біди.
Й лиш говорить: "чорнобиль never" -
Нам майбутнє із темноти.
Я не вперше зірки на небі
Споглядаю із землі,
Проте бачим тебе ми вперше,
Може, скажуть вони мені.
Ми є всі під небом не вічні,
Хай тому пам'ята кожен з нас.
Можуть бути Чорнобилі інші,
Й може просто не стати нас...
***
День пройшов, а що буде завтра
Нам покаже лиш сивий час.
Зима. Лютий. Мінус п'ятнадцять.
Пізно. Ніч уже. Спати всім час.
25.02.2007
ХОЧЕМО ПРАВДИ!
Нікуди не звертайте, крокуйте уперід,
На спеку не зважайте і оминайте лід.
Вас правда зве з собою, і хай там кров і піт,
Я вас веду до бою, я ваш воєнний ґід.
Терпіння залишилось позаду - не встига,
Правди благословіння, йти битись за права.
У нас права забрали, та ми їх повернем.
Зовуть нас ідеали, за них ми і помрем.
Майбутнє світить-грає у немовлят очах.
Весь світ пісні співає, що в рівних ми правах.
Нехай собі там грає, нехай собі співа.
В нас кров у жилах грає, а серце ритм співа.
Наш ритм - це гімн свободи і рівності в правах.
За нами йдуть народи і правда у віках.
У нас є ідеали і знаємо ми ціль.
Не хочемо ми слави, пустих на вітер, слів,
А хочем від сьогодні й надалі у віки.
Щоб не були голодні в нас діти і батьки.
Щоб доля дарувала нам світле майбуття.
Щоб правда царювала й цвіла крізь все життя...
21.05.2001
ПЕРЕТИН СЛІВ
Перетин слів, немов діагоналей,
Кут бісектрис вимірюєм чуттям.
Висоти медіан - дрібні деталі
В трикутнику, що називаємо життям.
Цю геометрію вивчаєм самостійно,
Всі аксіоми зубрим з молоком,
Грудним, яке пили малими...
Оце є перша з наших аксіом.
А слово мама - друга аксіома,
Це підсвідоме світосприйняття.
Ця догма снів невіроломних,
Агонія початку і пролог кінця.
18.07.2001
АРХІВ
Копаєшся в свому архіві,
Говориш: "минула вже юнь".
І гладиш потилицю білу,
Забуться, поплач, з горя сплюнь.
Життя знову терпить фіаско,
Тремтить сивина на чолі.
Він долю благає: будь ласка,
Не дай відійти в самоті.
Хай краще вже злидні і втома,
Хай краще докори щодня.
Не дай доживати самому,
Мій Боже! Бо це не життя...
19.08.2001
ВЧОРАШНЄ
Ми повільно вилазимо з скрути,
Важкий спогад на наших серцях.
Чи доцільно вчорашнє забути?
Не ридати вже біль по мерцях?
Як не будем свого шанувати,
То будемо самі як мерці.
Не захочуть нас діти ховати,
Проклянуть нас онуки усі...
Не доцільно традицій цуратись,
Забувати вчорашніх подій.
Жить не будем, лише існувати,
Бо без вчора і завтра не ті.
21.07.2007
ЮДІФ І ОЛОФЕРН
Її прекрасний стан, одяг інтимно куций,
Ще й хміль у голові, - заплутались слова...
Юдіф і Олоферн - це справді статись мусить,
Зі спальні із Юдіф лиш вийде голова...
...Ти ж цар, тиран, стратег, а голову все ж втратив,
Повіривши у стан, в облудливі слова.
Довірився ти їй, своїм інстинктам зрадив,
Ціна тому всьому - твоя е голова...
2.08.2001
|