Галина Глодзь, вірші. 16.01.2011 р.
***
Маленька лялька з червоного дерева -
Мабуть, все-таки мулатка.
Тільки душа від чогось протерлася
Аж до останньої латки.
Крихітні пальчики голку не втримають;
І не зашити серце,
Поки один хтось попід вітриною
Майже беззвучно сміється.
Продадуть ляльку з червоного дерева,
Або й сама віддасться.
А на могилі напишуть: "Померла
Від передозування щастям".
***
Із собою на самоті
Душу кроками мовчки міряєш.
Є надії, але не ті,
Котрі можна назвати мірою.
Констатація болю - факт
Залишається неспростованим.
Ти хотів, щоб не просто так,
Але все розв'язалось повінню.
Палиш спогад біля вікна,
Що розбилось під тінню осені,
Ще не вірячи, що вона
Більш не з'явиться на запрошення.
Надто сильний, щоб чути плач.
Навіть свій. Це усе неправильно.
Ти втопився у ній. Вона ж
І сама не уміла плавати.
***
Сховаю душу у кишеню,
Піду по місту, мов чужа.
Відчую гостру сталь ножа
Босоніж у траві зеленій.
І прийде мить, і прийде день,
І прийде ця блакитна мрія,
Що затріпоче, заніміє,
Зі свистом вирветься з легень.
Я випущу її на волю –
Нехай всміхається мені –
Й піду за поглядом стерні,
Немов по вижатому полю.
***
Дірка в мріях заліплена вірою —
Все, що діється, тільки на краще.
Я чужого обличчя не міряла,
Але свого, мабуть, не знайшла ще.
І тиняюся поміж полицями,
На яких залишилися маски.
Хтось невпевнено пальчиком тицяє —
Може, когось шукає із казки?
А мені і себе поки вистачить.
Ну, можливо, ще музи брата,
Щоб довіритись доброму, чистому...
Може, друга, та де його взяти?
Ми ж із музами сваримось, миримось,
Як з людьми майже: знову і знову.
"Довіряти" - це схоже на "вірити",
Та я більше боюсь цього слова.
***
Завтра гітари скажуть останнє слово –
Буде весна, і сонце, і дикий пляж...
Небо блакиттю наші думки обновить,
Збудить і заколише. Лиш не плач.
Чуєш, не випробовують стіни на твердість
І на доводь, що все буде О'Кей.
Зорі із нами не до кінця відверті.
Мозок співає, серце нюхає клей.
Іскорки болю скачуть у чоловічках –
Знаєш, ніхто ні в кого душу не вкрав.
Іноді навіть щастя - шкідлива звичка.
Іноді навіть сльози - звичайна гра.
|