Галина Дадак, вірші. 26.12.2010 р.
Кохана
Не залишай мене кохана,
Мої надії не пали –
Я буду зіркою із неба
Всміхатись серденько тобі.
Зігрію руки над багаттям,
Що замерзають в самоті.
Розвій на попіл мої муки,
В душі надію посели.
Я сонцем ясним запалаю,
До тебе в райдузі прийду.
Не залишай мене кохана –
Тебе я всюди віднайду.
Я соловейком заспіваю
Пісні тобі лише одній.
Не залишай мене кохана,
Мене ти зрозумій.
Тобі я небо прихилю,
В вікно світанком заглядаю –
Мої надії не пали
Тому, що я тебе кохаю.
Осінь
Навколо ліс стоїть густий,
На галявині срібляться трави,
У ніжних променях горить
Осінній лист яскравий.
Примхливу павутинну тінь
Літо бабине згубило,
Краплини росяні на них,
Як бісер, осінь положила.
Веселку може я знайду,
Що в квітках заховалась.
Лісова галявина тоді
Всміхнеться ясно в травах.
Малюнок
В життя моє осінь заглянула
Кожен раз іншою була,
Гордим лебедем за обрієм майнула
В чужі країни знову повела.
На стежку листя кидала багряне,
Щоб милуватись крізь вікно,
Туманом в сутінках вкривала,
Із неба зірку клала на вікно.
Мені у серце сумом заглядала,
А потім гріла променем його,
Моя ти осінь, для мене ткала
Красивий килим з листячка свого.
Крилатий сон
Крилатий сон
На землю опустився.
Нічка темна
Квіти принесла.
На травах чистих
В саду поклала.
Прокинься люба –
Земля вже зацвіла.
Я заснула і приснилось,
Що ти у вікно заглядав,
Ходив нечутно,
Квіти у саду збирав.
Розквітли рози,
Запахли матіоли,
Духмяним став
Уранці день.
Прокинься люба,
Приніс я квіти.
Відкрила очі –
Сон пропав.
День і ніч
День догорів і скотися,
Яблуком впав у траву.
Нічка в легенькому платті
Махнула рукою йому.
Широкі насуплені тіні
Гуляють у темнім саду.
Хмаринки прозорі у небі
Розводять руками йому.
Солодко пташина заснула,
Голівку сховала в крило.
Настане погожа днина
Потрібно вити гніздо.
Нічка в легенькому платті
Махнула рукою йому,
Йду вже спочити –
Ти прокидайся від сну.
|