Валентина Чайковська, вірші. 6.06.2013 р.
ПІВНИК
В небесний тон закутана цнотливість,
Прикрили погляд ледь лаштунки вій –
І тиха музика у нім, і милість,
І ґречних дум розгорнутий сувій.
Чи суть веселки хтось опише словом?
І жрець із Криту, й мудрий Гіппократ,
Німіли геть, торкнувшись квітки зором –
Чуття людські зміряє не карат.
Весняний півник... часом звуть ірисом,
В нім бачить Світло і мале дитя.
Впаду росою серця перед хистом
Найліпшого у Всесвіті Митця!
БУДЯК
Затужавів пуп'янок шпичастий,
І невпинно тягнеться у вись,
Не тендітний, а стрімкий, вихрастий,
Де не глянь - із нього цілить спис.
Мов кричить мені:" Життя - страждання,
Плин тривог. Причина - в глибині.
Зупинись, подумай в пору ранню,
Спосіб є - змінити щось в собі!"
Притулилась - уколов до крові.
Випадковість? Я не вірю в збіг.
Серце вже вже вклонилось будякові:
Наче й юний, а мудріший всіх!
Дивна квітка непокори Долі,
Горда тим, що має власну ціль,
Вся в шипах? Це вірно, та поволі –
Світ пізнань повнішає крізь біль.
І чомусь мені здається любим –
Цей будяк, що лестощів не зна:
Зовні - гострі-гострі шпаги-зуби,
Вглиб заглянула - любов, весна.
МОЖЕ, КРАПЛЯ РОСИ?
Наче синь надвечір'я із кухлика неба
Хтось плеснув ненароком на клаптик землі.
І розрада душі, і хвилинна потреба
Є в люпиновім цвіті, що зріс край межі.
І здається чомусь, що занурившись духом
В це хвилююче море земної краси,
Дивовижно здіймаюсь над радісним лугом –
Щось покотиться з вій... Може, крапля роси?
ВЕСЕЛКА
Крадькома, краплина по краплині
Падає сліпенький теплий дощ,
Журавлятам-хмаркам в ясній сині
Шлють вітання і кульбаба, й хвощ.
А вони - розчулені і жваві,
Крильця спрозоривши свої,
Віддзеркалили "Бувайте!" в ставі,
Та й кудись пірнули за гаї.
І душа занурилась в веселку –
Щезло тлінне буднів покриття.
Змокла сукня? То дарма, рідненька!
Дощик змив всі прикрощі життя.
Що боліло вчора - вже вчорашнє.
Геть тривоги! Серденько тремтить...
Не відтворять фарби всі гуашні
Цю завітну у природі мить!
|