Валентина Чайковська, вірші. 3.10.2013 р.
ГОРТАЮЧИ АЛЬБОМ
Не догонить вже й кінь найпрудкіший,
Той, що в казці літає на крилах,
Ту себе у невинності віщій,
Що цвіла, наче квіття на схилах.
Де не встиг ще крилом час-шуліка,
Викрадаючи юність поквапне,
На чолі для певнішого ліку,
Кілька зморщок намітити зграбно.
Повнить ясне чуття щемно груди,
Зір голубить сторінку альбомну –
Не вернути вже час, не вернути...
Не знайти в горах руту червону.
А, може...
ПОЕМА ПРО ЛІЛЕЮ
(притча)
Величаво, в дівочому строї,
Задрімала вся в думах тремких,
Королівська лілея в сувої
Зі смарагдів зелених живих...
Ніби в сніжнім убранні весталка,
Діва ніжності та красоти,
Що не сміла і мріяти палко
Про тілесну жагу з самоти...
Мала ймення ще "Роза Юнони",
У Едемськім саду лиш цвіла –
Непорочна, достойна корони!
І п'яніла від цноти бджола...
Ні, немає білішої квітки!
Більш криштальної в суті - нема!
Євин гріх прикро мружив повіки:
Між спокус - залишалась сама...
Стільки часу минуло відтоді,
І зродилась лілея в землі,
Вавілонський розподіл народів...
Все по Біблії... все, як тоді...
... там цвіла, променилась, раділа
Біла квітка - окраса садів,
Про зрадливе іудине діло
І не вчула обурених слів...
Аж до трав докотилася правда, -
Впали ниць перед скорбним Христом,
Гефсиманська ридала троянда
Вслід Тому, Хто світивсь під хрестом....
Стрій жалоби замовила нічка...
Нижче й нижче хилились квітки,
І стуляли птахи в горі вічка,
З жалю склались берізки-в'юнки...
Але ж гордо лілея стояла,
Повна величі та красоти.
О, нещасна! Якби ж вона знала:
ХТО іде мимо неї, й куди?!
Мимоволі, Ісус кинув погляд
На біліші за сніг пелюстки:
Ті пишались невинністю поряд,
Лиш на витяг святої руки...
Зашарілась, знітилася квітка,
Зчервоніла зі сорому враз:
І відчула себе, мов сирітка -
Над розп'яттям спинявся вже час...
Чудодійно-білесеньку свитку
На криваву змінила в той день.
Уся оповідь, власне, про квітку,
Що оспівана в "Пісні пісень"...
...так з'явилась лілея червона:
Часом квітне і в наших садах -
Це таяться в ній, гідній корони:
Пам'ять, сором, шаноба і страх...
|