Валентина Чайковська, вірші. 25.07.2013 р.
ПОЦІЛУНОК
Не морщ чола свого, коханий,
Всміхнись очима незабудок.
Чомусь плюскоче в них незнаний
І теплий, і таємний смуток.
Оддам рожевих мальв принаду
Тобі, соколику мій любий,
Жоржин яскравих серенаду –
Цілунком знайденої згуби.
Щоб спалах наших вуст і серця
Сягнув висот. Святе єднання!
Заглянь в очей моїх озерця –
Чи бачиш там вогонь кохання?
ЩАСТЯ
Пірнаю в сон із небайдужих буднів,
Куштую ніч, немов вино, на смак.
Зоставлю, любий, за порогом сумнів,
На щастя поряд покладу п'ятак.
Щоб повернутись знову в світ фонтанів,
Де всі чуття - то сонця акварель.
І сум, і радість, зрада і кохання.
На струнах серця грає менестрель.
Біжить сльоза перлиною по руті,
Немає вже в минуле вороття,
І невтямки чомусь буває людям,
Що щастя - це не знати майбуття.
ПОЛОН
Шалений стукіт в дверці,
Мов цокіт по бруківці...
Ввірвався вихор в серце
З очима чорнобривців.
І гріють, пестять, світять,
Палає мить барвисто.
Ми... поруч річка Прип'ять,
І небо чисте-чисте.
Ввійшла крізь Час і Простір
В єдиному пориві
Без дозволу у гості
Рясна кохання злива.
Чи варто щось казати?
Вуста-вогонь, долоні...
Геть знищені всі грати,
І лиш серця в полоні.
СПАЛЕНІЛА МИТЬ
Спаленіла мить, мов хтось розкинув
На заграву море пелюсток.
Невтямки збагнути гру цю дивну:
Анемони, шал очей, місток.
І чомусь здається неможливим –
Перекласти погляд на слова.
Лиш тріпоче серденько бурхливо –
Надмір вражень! Десь кричить сова.
|