Валентина Чайковська, вірші. 13.06.2013 р.
ПЕТУНІЇ
Мов із шпаринки в райській брамі,
Хтось повнить душу чимось світлим –
Підносить дух, несе над світом
Петуній цвіт в природнім храмі.
Невинні, чисті і правдиві
Весталки-панночки осяйні
Несуть з Едему в дні звичайні
Біленьких дум небесне диво.
І світле й гойне у Природі
Без слів, тремтінням мовить: "Годі!"
Обридли Небу мови чвані!
Кива льонок - їх вірний сторож,
(Він пустомовству також ворог) –
Найвища цнота у мовчанні!
КАСІЯ І ВІТЕР
Чи біг секунд (і поодинці й разом),
Спиняє Дощик Мрій в краю речей?
Дива, та й годі, бо піднявсь над Часом
Бенкет ілюзій звабою очей.
Бешкетник-вітер втратив рівновагу –
Палає й терпне в я'сному чутті!
Плекає в снах про касію* відвагу:
До серця ясочки складні путі.
Спадає квіття вниз, а кличе ВГОРУ!
"Чи це можливо, хмароньки, скажіть?", -
Шептав у даль сакрально-неозору.
Тремке й шпарке несли у вись стрижі...
* Касія трубчаста (лат. Cassia fistula) - рослина родини бобових
БАРВІНОК
Плюскоче ласка в снах блакитних,
Неначе зорі на леваді.
Ой, леле! В шатах оксамитних
Барвінок стелить мить розради.
Чи вісті пращурів далеких
Застигли в цих небесних квітах?
В селі клекочуть десь лелеки,
Печаль ховають в тепле літо.
ФІАЛКА
Колише вітер, мов дитя кохане,
Тендітну квітку дивної краси.
І сам незчувся: мить зростила панну,
Веселка грає в дзеркалі роси.
Тріпочуть, наче крилоньки, пелюстки,
Шепоче щось про вічне фіолет.
І повнить між людьми глибоку пустку –
Фіалкової мрії світлий лет.
|