Світлана Бусел-Костюк, вірші. 14.04.2011 р.
***
Листок осінній залетів в моє вікно...
Від того дотику заплакало воно...
Листок осінній спогад в серці розбудив...
Зів'ялий... мертвий вже... (але ж колись він жив!)
Колись його легенький вітер колихав,
А промінь сонячний так палко цілував...
Листок повірив... тільки мить одну горів.
Зрадливий вітер вирвав душу й полетів.
Шпурляє вітер ті листочки по світах.
Вони, знедолені вже, падають на шлях.
Зрадливі люди за ногами понесуть...
Вони не вірять, що листочки... теж живуть.
Матері
Я стану на коліна перед Вами,
Моя матусю, ненько сизокрила.
Ви йшли в житті колючими тернами.
Щоб дітям у політ зростити крила.
Було вам важко, але ви мовчали,
Не розгинались навіть від роботи,
Від бід всіляких нас оберігали,
В душі скривали клопоти й турботи.
Коли знялися ми і полетіли –
За нами вслід чиясь душа летіла...
Від того, певно, й скроні посивіли,
І дуже постаріла ненька мила...
Ну як же не назвеш її святою,
Як слід її не будеш цілувати,
Коли вона завжди була такою,
Яку всі називають гордим словом Мати!
***
Не заздрю тим, хто легко так живе,
Немов метелик, що нектар збирає.
Не заздрю тим, за вітром хто пливе,
Кого і шторм, і буря обминає.
Бо я з дитинства - проти течії,
Бо я з дитинства - з бурями й штормами.
Тому й чужі вам погляди мої,
Тому й душі моїй так важко з вами...
***
Словам солодким вірити не можна:
Вони слизькі й холодні, мов вужі.
В них підлу фальш ховає буква кожна,
А в серці леза точаться й ножі.
Словам обманним вірити не треба,
Вже краще правди келих повний і гіркий,
Який не вознесе тебе до неба,
Але й не кине в яр брехні слизький.
***
...Життя - це велике диво,
І так слід його прожити,
Щоб людям, що поруч з вами,
Тепліше було на світі.
Щоб ті, кого ви любили
І серце своє віддавали,
З любов'ю, сльозами, жалем
Про вас, як людину, згадали...
|