П`ятниця, 29-03-2024, 01:21
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5477
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Головна » 2011 » Липень » 27 » Айстра Тетяна, вірш. 27.07.2011 р.
14:17
Айстра Тетяна, вірш. 27.07.2011 р.
Тетяна Айстра, вірш. 27.07.2011 р.
 
ЛЕГЕНДА ПРО РІЧКУ ЯЛИЧКУ
 
Де сонце бачить сни останні,
Зелені зорі тонуть в небі,
Легенда, збуджена світанням,
Як мавка, спуститься до тебе.
 
Послухай, що вона розкаже –
І враз розквітне день цей сірий.
І серце в купелі із вражень
В цей раз, можливо, і повірить.
 
Десь там, за сонним териконом
Колись були ліси і села.
Із джерела, як від припону,
Збігала річечка весела.
 
При джерелі росла яличка
Струнка, пахуча і гілляста.
Говорять, через неї річку
Яличкою всі звали часто.
 
Любило сонце милу річку,
Їй навіть взимку гріло води.
І Буг стрічав малу сестричку
Весь рік за всякої погоди.
 
Жила в селі поблизу річки
З бабусею одна сирітка.
Таку красу, як у Марічки,
Зустрінеш в світі дуже рідко.
 
Як перевесла - русі коси,
А очі - відблиски від річки,
Вуста - як яблука під осінь
Були в сиріточки Марічки.
 
Вона стрічалася з Устимом.
Його батьки їм боронили,
Бо підшукали вже для сина
Таку, в котрої більші ниви.
 
Дарма, що синові не люба,
Бо іншу бачить в снах щоночі.
Для мрій його - це вірна згуба.
Ну, як забути милі очі?
 
Батьки укоськали Устима –
Його женили на багатій.
Розлука так змінила, сина –
Як в'язень став у рідній хаті.
 
Йому нестерпні стали ниви,
Стежки збігались під яличку.
Він був збентежено щасливий,
Як бачив, хоч здаля, Марічку.
 
Горохом - батькові докори
І сльози жінчині пекучі.
Така женячка - справжнє горе,
Безвихідь і байдужість мучать.
 
Щоб син не бігав під яличку,
Старий рішив її зрубати.
Щоб син забувся про Марічку,
Йому чар-зілля треба дати.
 
Коли старий зрубав ялину,
Його ударила гілляка.
І дивний плач довкола линув.
Старий закляк із переляку.
 
Із жахом глянув він на себе –
Він вовком став у мить ту дивну.
Отак скарати може небо
Лиху і заздрісну людину.
 
Устим з чар-зілля згас як свічка.
Дружина сина породила,
Ковзнула ласкою по личку
В свою останню годину.
 
Зосталась баба із дитятком,
В сльозах купала сиротину.
Не милі ниви і достатки.
Ховала горе у хустину.
 
Старий був вовком дев'ять років,
Він часто вити йшов під хату,
Його онук підріс нівроку,
Надумав вовка налякати.
 
- Хай вовк вертається у хащу,
Обходить хату стороною!
І вцілив вовкові у пащу
Малий вже першою стрілою...
 
І вовк упав на землю... дідом,
Гукнув: - Чекав цього я здавна.
Стара біжить, а хлопець слідом
Ловити дідове ридання.
 
Повідав їм про покарання,
Звелів ялину посадити,
Онукові, як вмре старая,
Велів дід при Марічці жити.
 
Не захотіла заміж вийти,
Все на Устимову могилу
Носила сліз дівочих квіти,
Мов знала, через що загинув...
 
Нема прощення - лиш прохання.
Вже не вернути давнє літо.
Хотів розбити лиш кохання,
А сина звів із цього світу.
 
Ріка Яличка не давала
Йому води ці дев'ять років.
Коли підходив - відбігала
Вода від вовка на всі боки.
 
- Це так за синове кохання
І за ту зрубану яличку...
За щастя вкрадене - прохання:
Просіть пробачити Марічку.
 
Нехай вона з моїм онуком
Посадить біля пня яличку.
Хай буде іншим це в науку.
Просіть пробачити Марічку!
 
В цей час Марічка від Устима
До річки бігла, не до хати.
У воду шуснула хустина.
Вона схилилась, щоб підняти.
 
Із хвиль підводиться коханий.
В руках - сухісінька хустина.
Марічка впала бездиханна
В обійми любого Устима.
 
Говорять, ніби у ту днину
З'явився дуб поблизу річки.
В обіймах він тримав ялину
І хустку дівчини Марічки.
Переглядів: 858 | Додав: Send | Рейтинг: 3.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Липень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2024
Безкоштовний хостинг uCoz